- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
У відомому товстелезному романі американського письменника Стівена Кінга «Воно» йдеться про сімох друзів, котрі вступають у протистояння з потойбічною істотою, яка «харчується» дитячими страхами. Проте повністю знищити потвору з першої спроби їм не таланить. Лише коли друзі подорослішали і знову зіштовхнулися з цим чудовиськом, тоді врешті його пер
Світлана вже давно була не юного віку (імена в матеріалі змінено). Проте залишилася стрункою, мала гнучкий стан, карі очі, темне коротке волосся, зібране у пучок ззаду голови. Та ось вродою природа її обійшла. Обличчя псував великий із горбинкою ніс і масні губи.Одні на вулиці Світлану вважали, що «вона не дружить із головою», інші говорили, що вон
До відділу поліції зателефонувала немолода жінка і повідомила, що під час перебування в торговому центрі міста невідома особа викрала в неї три тисячі гривень.На місце події виїхали оперативники, але в такому скупченні людей знайти «щипача» досить складно. Тим більше, потерпіла жінка в обличчя крадія не бачила. Вона взагалі виявила крадіжку гаманця
Все у них починалося з великого кохання. Усім зізнавалися, що закохалися з першого погляду. І їм заздрили.Були підстави. Світлана «заарканила» Андрія (імена в матеріалі змінено) — чи не найкращого хлопця зі свого курсу. Обоє були симпатичні. Завжди ходили «за ручку». Цілувалися по закутках. Їхні очі були наповнені сонцем, щастям. А незабаром у них
Молодика у синьому джинсовому костюмі із рюкзаком за плечима підібрали на зупинці одного із сіл району, який проїжджали.Підбивши пальцями рук кепку майже на потилицю, білобрисий новачок-пасажир протягнув гроші водію:— До Житомира! — піднесено всміхаючись, проказав він.Водій, узявши за проїзд, кивнув хлопцю:— На задніх сидіннях є місце.— Ясненько!Ав
(Закінчення. Початок у №38 від 21 вересня)Коли майстер Олексик поїхав з об’єкта, Максим Горностай (імена в матеріалі змінено) зайшов до вагончика.Валентин Білоковський уже сидів за столом. Під очима — темні кола, обличчя змарніле, але очі вже не причумлені.«Відійшов», — подумав Максим і сів навпроти приятеля.— Як ти? — вирвалося само собою.Валентин
Петро Моторний застав свою дружину з коханцем у ліжку.Скреготнувши зубами, несамовито рявкнув:— А це що за мать-анархія, твою дивізію?! Мовчати, ать-два!Голубки в ліжку і так мовчали. Бліді. Налякані. Особливо отой, гостролиций «донжуан» із тонкими рудими вусиками, голова якого схарапуджено визирала з-під ковдри.— Я там… А ти тут… А ви… — від люті
Коли ворота будівельного майданчика проминув Василенко (імена та прізвища у матеріалі змінені) на своєму самоскиді з цементним розчином, хтось із будівельників пожартував:— Дивіться, і нічого не зачепив!Хлопці розреготалися.Водій Василенко завжди був приводом для дотепів і кепкувань у бригадах. Привозячи самоскидом будівельні матеріали на об’єкти,
— Алло! Це лікар Знахерський?— Знахерський. Але з наголосом на останньому складі прізвища. Ясно?!— Звичайно. Дякую!— За що дякуєте?— За пораду.— Я ще нічого не радив.— А про наголос?— Що вас турбує?— Реклама.— Ви рекламний агент?— Хворий я. Тобто…— Це — мій профіль!— Але зараз стільки шарлатанів розвелося. Усі враз екстрасенсами поробилися. Той вод
1 вересня.Батьки поважно ведуть своїх «першачків» до навчальних закладів. Старші школярі — йдуть самі. Шумить вітаннями, квітами, піснями, бантами День знань…Своєрідно відзначив першовересень і коренастий, років тридцяти, Кирило Мочалка (імена у матеріалі змінено). Добряче цього дня він перехилив вогняної водички із батьками першокласників, які уро