- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Лікар (розглядаючи коштовну каблучку на своїй руці):— То що, кажете, вас турбує?Пацієнтка (понуро):— Голова болить.— Спочатку перевіримо у вас тиск… Нормальний. Як у космонавта!— На тиск не скаржуся.— Тепер послухаємо. Роздягайтеся… Та-акс. Легені у вас чисті. То, що вас до мене привело?— Голова?— Чия голова?— Моя.Лікар уважно подивився на жінку в
— Привіт, Раєчко!— Привіт, дорогенька! Як твоє нічого?— Жах!— Ой, що трапилося, Мілено?!— Безсонна ніч, Раєчко.— Та кажи вже швидше чого!— Уявляєш. Лежу. Спала вже. Чую: хтось під боком почав підхрапувати. Думаю, глюки в мене чи що? Вадика ж удома немає. У відрядженні…— Ну-ну-ну!— Що — «ну»?! Ти не те подумала!— А що?— Нічого!.. Ну, значить, лежу.
— Дааааа-а, Миколо. Бізнес у нас не к бісу.— Що ти маєш на увазі, Петре?— Бізнес, кажу, у нас поганий.— Здивував.— Моя б воля…— І що?— Показав би їм, де раки зимують!— На хвіст солі їм насиплеш.— Уже сиплю.— Це ж як?— Можу і тебе навчити.— Чому?— Як з нечесними торгашами боротися.— Ану-ну!— Так ось, значить. Підходиш, наприклад, до продавця картопл
Кирило, єдиний син Євдокії Панасівни (імена в матеріалі змінено), прийшов додому пізно ввечері.Стара мати знала, що син не вечерятиме, але для годиться спитала:— Я супу гречаного наварила. Насипати?Кирило, марудячись зі шнурівками своїх засніжених черевиків, мовчки хитнув головою. Однак за хвилю таки впівголоса сказав:— Я не хочу. Я їв… Вибач, що я
Почалося… Колись мама моєї дружини казала: «Теля ще хтозна де, а він уже з довбнею стоїть»… Я — про вибори. Оті… Туди… Що вже почалися… Тобто, вони почалися вже давно. Хоча, насправді, вони ніколи не припинялися. Диво — в іншому. Перед обідом ця придибенція трапилася. В неділю. Якраз після Водохреща. Дзвінок у двері. Відчиняю. Якийсь чолов’
Четверо молодиків поверталися з гулянки від своїх друзів. Усі, крім опецькуватого власника старенького «Форда», були «під мухою». Хоча й Хома Рубчик (імена в матеріалі змінено), водій, уранці похмелявся, а перед поїздкою пожував чи то листа лаврового, чи то якогось ароматичного насіння, що «прибиває» запах алкоголю.Із собою було декілька пляшок пив
Гості мали приїхати завтра після обіду.Накладаючи корові сіно в годівницю, Іван Підкова подумки всміхався: «Дива дивні і сумні творить час. Ось, ніби вчора ще, відбивали телеграми, мовляв, виїжджаємо такого-то, поїзд такий-то, вагон…».Корова зашерхотіла сіном.«Отак і час, — філософствував собі Іван Підкова, будуючи в голові чудернацькі порівняння.
Хома Гаман (імена в матеріалі змінено) сидів перед оперативниками із широко розплющеними очима. У присутніх складалося враження, ніби затриманий не розумів, для чого його затримали і привезли до відділку; всадовили тут на стілець перед шістьма чи вісьма парами очей і розглядають, немов якусь досі небачену істоту.Хому Гамана якоїсь хвилі вся оця обс
Колись на хуторі Великі Горбки було до півтора десятка дворів. Тепер їх утричі менше. Молодь давно повиїжджала, лишились самі старі баби та дідугани.Великі Горбки так далеко були заникані від цивілізації, що до них дуже рідко забреде який подорожній. Навіть «чужих» грибників тут ні разу не бачили. І заїжджа автомашина тут була надзвичайною рідкістю
Хлопці сіли за стіл і закам’яніли… На столі стояв літр горілки і мисочка… ліщинових горіхів.Першим розтулив губи Павло Сайгак (імена в матеріалі змінено):— Що це, Льоха?Олексій Будняк (господар оселі), звівши плечі, винувато проказав:— Горішки.— Я тобі що, білочка?! — дратівливо запитав Сайгак.Втрутився Максим Нечердай:— Павло, а може, в нього «біл