- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Петро Гуцик (імена в матеріалі змінені) проскочив повз бабу Ковалиху, ледь не збивши ту з ніг.Сусідка, котра йшла з магазину, сторопіла, а відтак крикнула Петрові в спину:— Помішався, навіжений, чи що?— Га? Що? — загальмував Гуцик.— Летиш, наче з прив’язі зірвався!Чолов’яга, років тридцяти п’яти, повернув голоблі. Придуркувато перепитав:— А що?— Ть
Вони здибалися за лаштунками сцени.Обидві молоді. Обидві стрункі. Обидві симпатичні. Обидві гонористі…Одну звали Муся Чонада, другу — Маня Ахтитак.Ось вони за лаштунками…Муся Чонада каже Мані Ахтитак:— Я перша виступатиму!Маня Ахтитак їй відказує:— Ні, я буду перша!— Ні, я!— А я кажу — я!— Мені скоро «народну» дадуть!— Ой-ой-ой! А мені — «міжнародн
Віктора Холодовича (імена в матеріалі змінено) знали як гонорову, з важким характером людину і як керівника фірми. Вічно той чимось незадоволений. То те йому не так, то те… А тут ще цей Іван Залусний…Викликав його до себе в кабінет.— Хоч ти, Іванцю, — холодно мовив шеф, — га? Ти хоч не останню посаду займаєш на фірмі, і мій колишній однокласник, ал
Сіре «Ауді» під крислатою кроною липи зупинилося десь хвилин п’ятнадцять-двадцять тому. Лише після того відчинилися дверцята, з салону з’явилася на світ блондинка в коротенькому брунатному демісезонному пальті, міні-спідниці і туфлях на довгих шпильках.Молода жінка, манірно тримаючи перед грудьми невеличку чорну блискучу сумочку, елегантно закрокув
(Усмішка)— Привіт, Сашку!— Кгм… Не Сашко, а Олександр Олександрич! Тобто, Олександрович!— Та ну?!— Ось тобі і ну!— А чого раптом …дрич? Тобто, Олександрович. Олександр.— О! Я вже депутат!— Та йди ти!— Хе!— Велика шишка!— Так, так, Вітько! — Не Вітько, а, вибачте, Віктор Вікторович.— Невже?! Що, теж депутат?— Ні, Бог милував. Я на тій же посаді. Ста
(Оповідання)Ігор Григорович Петрук піднявся східцями автобуса і, кивнувши молодому чоловікові спортивного вигляду, сів поряд з ним (на «гальорці» їх було двоє).Той також кивком голови відповів на привітання і проникливо подивився на нового пасажира, явно старшого за нього роками.Заплативши кондуктору за проїзд, Ігор Григорович напівобернувся до сво
Хома ліктями сперся на хвіртку і пас очима сусіда Василя. Той попід своїм парканом газонокосаркою косив траву. Хома важко зітхнув. Подумав: «А я свою газонокосарку пропив…» За Василевою хатою завищала циркулярка. Хома на той виск повернув голову. «І циркулярку, морда, пропив…» Дорогою проїхав тракторець. Хома провів його сумним поглядом. «І
Ішли до річки. Собака, радісно мотляючи хвостом, бігла на кілька кроків попереду господаря. Вона постійно оглядалася назад. А то зупинялася, то забігала в пристежкові кущі.— До води ведеш, Підлиза? — спитав Андрій у вівчарки.Сучка підбігла до господаря, сіла біля його ніг і віддано подивилася в його очі.Андрій підняв невеликий цурпалок і пожбурив й
Постовий махнув жезлом, однак сіре «Вольво» не зупинилося.Капітан Прудкий миттю скочив у поліцейське авто і рвонув за втікачем.Наздогнав порушника дорожнього руху в кінці наступної вулиці міста.Перегородивши тому дорогу, капітан Прудкий представився, а відтак поспіхом заговорив:— Ви перевищили швидкість! Не зупинилися на вимогу працівника поліції!
(Оповідання)Данило Кулешук, спершись ліктями на хвіртку, довгенько спостерігав за сусідом Степаном Рукавичкою, котрий спочатку притягнув до липи довгу драбину, а потім подерся на дерево.— І що ж воно таке? — дивувався Данило Кулешук. — Липа давно перецвіла… Хмммм…Цікавість узяла верх. Підійшов до дерева. Тільки ноги сусідові виглядають із гілля.— З