- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Зустріч була призначена на ранок у Березовому Гаї. Біля мальовничого озерця, оточеного кучерявими вербами.Поважних представників було троє.І кожний прибув із чималеньким ескортом.Розмістилися під крислатим дубом, що близько підступав до водоймища.Хлопці з охорони швиденько порозставляли розкладні столики, нагромадили на них всілякі наїдки, різноман
— Люба, у нас вимушена відпустка…— Знаю!— Не кричи.— Я не кричу!— Кричиш.— Що хочеш?— Поговорити, люба.— Говори!.. Любий!— Не кричи.— Я не кричу!— Кричиш.— Що треба?— Поговорити.— Говори!— Кгм… У мене є пропозиція.— Штовхай!— Ця відпустка…— Яка?!— Вимушена.— Я це вже чула!— Психологи радять…— Я схожа на психічку?! Га!— Я хотів інше сказати.— Мотай!
Місцина видалася мальовнича! Навпроти — високі гранітні скелі підпирали правий берег. Там, куди на легковику під’їхали рибалки, кущився лозняк, над яким поодиноко стриміли старі верби і груші-дички. А поміж кущами-деревами, на невеличких клаптиках, рясніло-пахтіло розмаїття дикорослих трав.— Красота! — солоденько потягнувся Василь, підступивши до б
Микита Ратичка (імена в матеріалі змінено) зайшов до кабінету слідчого, помітно бліднучи ще з порога. А за декілька кроків до столу застиг стовпчиком на місці.— Проходьте, проходьте! — підігнав його молодий на вигляд слідчий, зодягнений у строгий темний костюм.Микита Ратичка несміло сів навпроти поліцейського.Той спокійно спитав:— Ви — мисливець?Ра
На ринок зайшов бородатий чоловік невизначеного віку.Й одразу кинувся до першого-ліпшого прилавка, пожадливо рискаючи очима на розкладений товар:— Дайте…— Олію?— Ні.— Чай?— Не те.— Дріжджі?— Ааааа….— Щербету?— Ум-уууу… — бородатому аж щелепу звело. Дратівливо кинув:— Самі його жуйте!— Хам!— Безсердечна!І «хам» ринувся до іншого прилавка:— У вас… це
Чоловічок був миршавий, із гострим обличчям, із гачкуватим носом, із маленькими, але рухливими очима.Однак зодягнений він був у стильний костюм темно-синього кольору. При краватці. Коротка зачіска.— Добрий день! — після кількасекундного мовчання привітався у дверях гість, схвильовано підтягуючи червону краватку.— Добридень! — зацікавлено відказав м
— Алло! Мариночко? Привіт, дорогенька кумасю!— Привіт, кумонько!— Як ви там?— Бог милував!— А що у вас?— Ой…— Що таке?!— Та ні, усе добре.— А чого ж так лякаєш?— Так грип же той ходить. З короною.— І з короною ходить, і без неї ходить. Кожної холери треба остерігатися.— Чим, Людочко, займаєшся?— Ікру їм.— Що їси?— Ікру червону.— Непогано живете!— Т
Зайшов до магазину.Хто — у масці, хто — без неї.Опецькуватий гевал із пикою, схожою на свинячу, купував спиртне. Глипнув на мене сизими очима й скептично мовив:— Що, бацила?Це така була його реакція на мою маску.Я промовчав.Його стрункіший напарник по похміллю щось шепнув низькорослому товстуну. І вони перейшли до іншого відділу торгової точки.Опец
За вікном автобуса пробігали дерева мішаного лісу.Чоловік інтелігентного вигляду задумливо проводжав поглядом стрункі берізки, осичини, вільхи…Поряд нього, ближче до проходу, сидів верткий сухорлявий індивід, котрий постійно свердлив своїми очима пасажирів.Інтелігент розгорнув журнал із кросвордами і заглибився в розгадки запитань.Його сухоребрий с
Потрібна була нова ножівка. Для обрізки саду. Бо мій інструмент від старості геть зуби з’їв. Побіг до найближчого господарського магазину. Вибір ножівок був не дуже широкий, але були. Проте… — А нормальних немає ножівок? — питаю в продавця. — Що значить «нормальних»? — Із більшими зубцями. — Он одна є. — Та то не зубці, то зубища! Ними колод