- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Огрядна баба Зіна сиділа на лавці під крислатою старою вербою, за якою, кроків за двадцять, схвильовано бігла неширока річечка, і все поглядала на Шпильчину хату.Нервувала:— І що там Сокориха робить? Ні хазяйства, ні… О, виткнулася!Сухорлява і вертка баба Ганна підчухрала до лавки і сіла поряд із сусідкою. Жартома кинула:— Що, вигріваєшся, стара?—
Дмитро Вербенко давно обіцяв приїхати в гості до свого колишнього однокласника Максима Козуба.Попередньо зателефонував:— Приймеш на гостину чи виженеш? — після привітань жартівливо поцікавився Дмитро.Максим коротко спитав:— Смієшся?— Аби не плакати.— Впізнаю колишнього друзяку! Коли будеш?— У цю суботу.— А що в нас сьогодні?— Дні погубив? Четвер.—
ПРОДАМ • Кваpтиpи 4-к. в «ц»; 3-к., євро.; 2-к. в «ц»; 1-к. — 10.0 у.о.; 2-п. буд., в. Гагар.; в. Б. Стан. в «ц»; р-н «З/в»; iншi вар. Т. 096-405-59-19. 4-к. кв., в. Соборностi. Недорого. Т. 073-037-23-33, 067-358-78-78. 4-к. кв., 3 п., 87 кв. м, без ремонту, р-н «Морське». Т. 063-863-71-41. 3-к. кв., центр, 70 кв. м, кiмнати iзольованi, с
Тридцятирічний Валентин Семенчук (імена в матеріалі змінено) на своєму «Опелі» з Олевська їхав до сусіднього району. Поїздка не мала бути тривалою. Потрібно було забрати в знайомого деякі запчастини до автомобіля.Десь посеред шляху Семенчук зупинився біля одного з придорожніх кафе, аби попити якогось гарячого напою.До столика, за яким він пив каву,
Валентина готувала вечерю.Михайло сидів за комп’ютером.Раптом з кімнати донеслося:— Ох, як ти мені набридла! Ох, як терпець лопає! Ні, не лопає — вибухає!Валентина біжком до кімнати. З-за дверей обережно визирає.Михайло її помітив.— Що таке? — питає в дружини. — Як там вечеря?У Валентининій голові затенькало: «Так оце щойно сказав, ніби до цього ні
Михайло Хтосько (імена в матеріалі змінено) гнав на кухні самогон і не чув, як рипнули сінешні двері (саме вовтузився біля самогонного апарата, ставлячи порожній трилітровий слоїк під цівку перваку, що збігав з мідного «змійовика).— Здоров, батю!Михайло від несподіванки здригнувся і різко повернув голову на знайомий голос.— Петро?! — здивовано підв
Василь обіперся ліктями на сусідський паркан і гукнув Миколу:— Куме! Агов!Микола саме точив сокиру, сидячи на дубовій колоді.— А… Василь. Здоров, куме! — Микола відклав убік сокиру й зиркнув на вікна хати. Напівшепотом сказав: — Моя вдома.— Е-е! — відмахнувся Василь. — У мене інший клопіт. Можна сказати, проблемочка.Микола підійшов до кума:— Ну?— З
Грибів цього року-ууу…Аж нема.Сухо. Трісь-трісь. Під ногами. У лісі.Щось із погодою робиться не те…Або з нею хтось щось робить…Дід Омелько Медуха каже: «Якщо ото темні хмари пливуть небом зі сходу, ото, якщо брати за орієнтир хату баби Солодихи, значить, хмара та до наших дворів не дійде».Здивовано питаю:— Що, баба Солодиха хмару не пропускає?Дід О
(Стара казка на новий лад)Жила собі стара Мати-Коза. І мала вона семеро козенят.Якось Мати-Коза й каже своїм козенятам:— Сходжу до лісу, дітки. Травички свіжої нарву. І трав лікарських. А то ходить пошесть усяка… А ви двері замкніть. Та Вовка в хату не пускайте. Бо як залізе, то всіх вас поїсть! Із кісточками!— Ой, як лячно! — гуртом вигукнули козе
Вечоріло.Ганна (імена в матеріалі змінено) накинула на плечі теплу хустку і, стоячи спиною до Михайла, напружено-терпляче чекала, доки той озветься.— Куди намилилася? — зрештою з притиском спитав чоловік.— До тітки Василини, — коротко відказала Ганна.— Що там забула?— Обіцяла корову видоїти.— А сама що — нездужає?— Прихворіла сусідка.— Хм, — скепти