- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Йшов другий рік війни…Одного ранку командир зв’язківців, капітан Шатенко, викликав до себе командира взводу лейтенанта Саєнка.Коли підлеглий зайшов до пункту управління зв’язком, Шатенко відразу перейшов до справи:— Цієї ночі диверсійна група вчинила спробу прориву на одній із ділянок наших передових позицій. Та ви вже, мабуть, поінформовані?Саєнко
— Алло! Чи я туди потрапив?— А вам куди?— Туди… Тобто, мені б Ахванасія… Як це тут написано? Ага. Дикопупля, вибачте.— За що вибачить-то?— Ну, таке… Ну, що турбую вас.— Ооо! Мене багато народу турбує!— То ви і справді отой самий… Отой відомий…— О! Так, так! Той самий! Найвідоміший Афанасій Іванович Дикопупль!— Ой-й…— Що з вами, шановний?— Аж страшн
Тридцятип’ятирічний Єгор Самлюченко працював вантажником на ринку в райцентрі. Через пиятику його вигнали з роботи. І він повернувся до рідного села. Тинявся вулицями. Пиячив. Настирливо випрошував у старої матері гроші на похмілля.Та в розпачі бідкалася:— І де ти взявся на мою голову? Чого приїхав? Не даси спокійно померти.— Дай.— Не дам!— Дай, ка
Лейтенант Хапало обвів поглядом вилучені в затриманої речі, що лежали перед ним на столі, і суворо спитав:— Ваше прізвище, ім’я, по батькові!Порушниця кордону сердито кинула:— Дячок. Ганна Панасівна.— Ваші документи!— А чого це я з ними ходити буду?— Ви ж на кордоні!— Тхе.— Не зрозумів?— Чого ви мене перепинили?— Не перепинили, а затримали! При спр
Вони познайомилися тривіально. Ольга Коваль під легким «шафе» простувала тротуаром. Поверталася від подруги, котра цього дня святкувала день народження. Неподалік світлофора біля молодої жінки зупинився легковик. Опустилося скло і вистромилася голова чоловіка середніх літ. Він весело спитав: — Мадемуазель, підвезти? Ольга, скоса кинувши погляд
Вадим Кузьменко зійшов з електрички й рушив до стоянки таксі.Машина була одна. Під її задертим капотом копирсався у двигуні немолодий водій.— Не їде? — з усмішкою спитав у таксиста Вадим Кузьменко.— Та щоб вона здохла! — вилаявся водій і продовжив перемацувати дроти з’єднань.Вадим Кузьменко роззирнувся навколо. А відтак чи то сам у себе, чи то в та
На вимогу патруля старенький «фордик» збавив швидкість і пригальмував на обочині.— Сержант Копиця! — козирнувши, представився поліцейський.«І справді копиця. І не об’їдеш зразу! — подумав сухорлявий водій і подалі відсунувся від не набагато опущеного віконця.— Перевірка документів! — нагадав про себе патрульний Копиця і, зігнувшись, зазирнув до сал
Насунулися присмерки. Микола Брумчак тинявся попід вікнами багатоповерхових будинків. Крадькома позиркував праворуч-ліворуч, брала злість: «Усі балкони — під склом! Навчилися замуровуватися…». Та ось треноване око Брумчака намацало нещільно прикриту віконну стулку на балконі першого поверху. «Хоча б щось! — підбадьорився домушник. — Треба просте
— Алло! Доброго дня!— Здраствуйте!— Це — монетна друкарня?— Щось таке.— Ви мені й треба!— Слухаємо вас.— Я — Панас Бджілка.— Дуже приємно!— А вас як величати?— Ммм… Ммм…— Так людей не зовуть.— Микита Минович.— Оце діло! Так ось, значить, Микито Миновичу. Монети чеканите?— Чеканимо.— І медалі там…— І це робимо.— Рекламу давали?— І зараз даємо.— Ех-х
Хоча весна ще несміло входила у свої володіння і майже щоночі брав морозець, проте вдень сонце піднімалося все вище і вище, радуючи своїм літеплом.Цим і скористався Арсен Ломанюк, вирішивши відзначення свого дня народження перенести на лоно природи.Арсенову ідею не всі його друзі підтримали. Найбільше впирався Нікіта Криворучко:— Ти ж планував захо