- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Була субота.Стрілки годинника показували полудень.Ось-ось мали з’явитися гості. Подружжя Лисюків. Вони до Кучеренків приходили щосуботи. А якщо в якусь суботу в них і не виходило нанести візит, то обов’язково це робили в неділю.Зрештою, задзвенів дзвоник на вхідних дверях.Галина Кучеренко кинулася в передню.І на порозі постали Лисюки. Нонна і Веніа
Єві — двадцять шість. І мешкає вона зовсім не в Едемському саду, а у звичайному, реальному п’ятиповерховому будинку, що в одному з щільнозаселених житлових масивів.Єва Смальчук — одружена. Чоловік, малолітня донька…У суботу, перед обідом, вона вийшла зі своєю донькою Дар’єю на чергову, звичайну прогулянку.Хоча ця прогулянка може тільки видатися зви
— Алло! Петро?— Петро. А це хто?— Не впізнав?— Голос знайомий.— Та Вітько Приндюк!— Несподівано. Де пропадаєш?— У Херсоні.— Далеко тебе занесло. Де взяв мій номер мобільного?— Я — і не дістану?!— Таким же пронирою лишився.— Що є — то є.— Одружився?— Уже й сина маю!— Вітаю!— А ти обзавівся, зрештою, сім’єю?— Сам собі хазяїн!— Невже й досі не приглян
— Салют, Любонько!— Салют!— Як ти там?— Та як усі, Людонько. Одна полоса біла, друга — чорна.— Ой, щось мені не подобається початок нашої розмови. Алло! Чого мовчиш, подруго?— Та думаю, Людко, з якої полоси почати.— З хорошої, звісно!— Ех-хе-хееее… Жизнь!— Це вже добре! Ну-ну?— Була жизнь… Місячні ночі. Кучеряві верби над водою. Солов’ї. Тьох-тьох-
(Бліцопитування)Першим інтерв’юером трапився інтелігентного вигляду чоловік.— Добрий день!— Добрий-добрий! Тільки, будь ласка, мікрофоном так у рота не лізьте! І камеру подалі!— Та ми ніби…— То, з яких ви вибудете?— Телеканал «Здоровенькі були»!— І вам не хворіти!— Це канал…— Запитання давайте!— Як ви ставитеся до глобальної вакцинації проти підсту
Шатенка-кралечка граційно сіла на переднє сидіння автомобіля і, чарівливо посміхнувшись водію, принадно закинула ногу на ногу. А вже затим мелодійним голоском проказала:— У район вокзалу.— Зрозуміло, — відказав таксист, дещо сконфужений хтивою поведінкою симпатичної пасажирки, котра, як він уловив краєм ока, навіть вище підгорнула й без того коротк
Одне слово, я вкотре спробував знайти свою тітку на недалекій півночі. Набрав на телефоні потрібний номер. Почулися довгі гудки. А затим у слухавці хтось засопів, цмакнув, гикнув і стало тихо. І я тут похопився: — Алло! Алло! — Ну, чьо арьош? — Йо-ма-йо! — Чьо, «йо-ма-йо»! — Знову ти, москалику? — Ага, Гондурас! Ги-ги! Я как раз задрємал, а
Ех і краса!Знову сніжок сипле! Сипле і сипле!Уже й чимало його насипало. Усюди — білим-біло!Справжня зима! Давненько такої не було!По правді, уже думалося, що незабаром у нас Сахара буде!Якось один «провидець» сказав, що таке ніби має статися через сто літ. Уже пройшло тридцять. Коли той віщував.Але най він, той знавець майбутнього, здоровий буде!З
У цьому багатоквартирному будинку вже «обчистили» три квартири. — Шеф тисне на швидке розкриття злочину, а в нас жодної зачіпки. — Чому жодної? — не погодився із капітаном Краско старший лейтенант Ломака. — Принаймні знаємо, що почерк один. Тобто, діяв один і той же суб’єкт. Це показала експертиза. «Пальчики» — ідентичні в трьох випадках. Виходит
— Галло! Ф-фух! Фух! Галло!— Слухаю!— Доброго вам здоров’я!— І вам того ж!— Це адміністрація?— Так.— Я — Ганна Лєксєєвна Пуп.— Кгм… Слухаю вас.— Мені дев’яносто п’ять літечок.— Вітаю!— Але я ще на ходу. Бігаю!— Ще раз вітаю!— Іздіватєльство!— Не зрозумів. Це що вам дев’яносто п’ять лі-лі… років?— Це адміністрація?— Та вона, вона!— Мені, той… Де зна