- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Жанна ніжно пригорнулась до Станіслава (імена в матеріалі змінено) і, чмокнувши його у мочку вуха, промуркотіла:— Стасику, ти мене кохаєш?— Без тями, серденько! — повернувшись на бік, пошепки відказав він.Жанна набурмосилася:— Якось не щиро…— Що, люба?— Це прозвучало.— Не вигадуй, сонечко.— Я зараз розтану. Але… Він поспішив:— Ти ж, знаєш, що зарад
Тетяна (імена в матеріалі змінено) поспіхом укинула в сковорідку котлети і підстрибом помчала із кухні до кімнати. До комп’ютера (перед цим дівчина по скайпу спілкувалася з подругою Сніжаною). Проте тієї на моніторі не було, лише відображалася її стінка із фотографіями в різноманітних обрамленнях.— Ей, Сніжанко! Ти де?Однак та не з’являлася.— Ей, т
Знімається рекламний ролик.Симпатична, струнка білявка бере з тумбочки барвисту посудинку і, граційно прикладаючи її до свого курносого носика, лягає на широке, мов полігон, ліжко.І закохано шепоче:— Зараз ми з тобою усамітнимося… А потім…— Стоп-стоп-стоп! — нервово зупиняє зйомку режисер. — Не годиться, Алісо! Поза якась… А де — «ах…»? І взагалі.
Було близько дев’ятої вечора.До таксі підійшов середнього зросту молодий чоловік, на плечі в якого теліпалася невелика чорна сумка.На вигляд, для себе визначив водій, «клієнту» не більше тридцяти.Відкрив пасажирське віконце. Коротко спитав:— Куди?— На вокзал.«Речей немає — далі міркував собі таксист. — Значить, когось зустрічати або живе в тому рай
Подружжя Лизанчуків зрештою полягало. В ліжко.Та не спиться.Арсен коротко прорік:— Подія!Настя повернула до нього голову:— Яка подія?— Так, «сам» же з візитом до нашого Звягеля нагрянув.— Подія.— До них іде, Настуню.— Йде, Арсенчику.— А ти, Настю…— Що?— Ну, за «тих» чи за «тих»?— За тих.— За «тих» — це яких?— За яких ти проти.— Да-ааа… І що вони до
Сімдесятирічна Олена Харчишина (імена в матеріалі змінено) жила самотньо. Живності ніякої не тримала. Жила за пенсію.Одного вечора до неї зайшов її шістдесятирічний сусід Єгор Бундич, який раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності.Ця парочка частенько вбивала час за пляшкою міцненької.— Здоров, стара! — скалячи зуби, привітавс
Старому Мирославові (імена в матеріалі змінено) нарахували чималу суму на оплату газу. Їздив розбиратися щодо субсидій. Виявилося, що їх «не дали». Щось пенсіонеру в тому закладі роз’яснювали, доводили, але толчком так і не втямив, чому його обійшли із цією державною допомогою.Як їхав автобусом до міста, то прихопив із собою кругленьку суму на опла
Чоловік середніх років підійшов до юначки, котра стояла до нього спиною.— Вибач, сонечко! Як…Дівчина рвучко повернулася до незнайомця. Завзято жуючи жуйку, вигукнула:— «Сонечко»! Круто! Юльок!— Не зрозумів.— Юльок, кажу. Моє поганяло. Чьо нада? А, догнала. Клеїшся, мужик?«Мужик» зніяковів. Мимоволі заусміхався.Юначка такий жест виснувала по-своєму:
Виїхавши з міста на об’їзну дорогу, Анатолій (імена в матеріалі змінено) набрав номер мобільного свого друга Сергія, котрий минулого року купив старий будинок під дачу в мальовничій місцині неподалік передмістя.— Привіт, друзяко!— Привіт, Толику! Ти де?— Мчу до тебе! Ошийок на шашлики замаринував?— Ображаєш!— Зрозуміло! Піддаю газку! Ага. Розводь б
Події відбувалися в невеличкому магазині на околиці міста.Дві немолоді жінки (худорлява і повновида) між собою скаржилися на важке життя. Говорили про високі ціни, низькі зарплати, захмарні тарифи на комунальні послуги, зажерливих олігархів, продажних політиків. Потім перекинулися на чергові березневі вибори.Відтак одна каже:— Хай би вже ті прийшли