- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Вікторія (імена в матеріалі змінено) здалеку відзначила, що Марина сумна. — Щось трапилося? Дівчина скривилась: — Моросить. — Так, кепська погода, — погодилася Вікторія. Марина невесело продовжила: — То сніг, то дощ. Невже і Новий рік такий буде? — Інтернет обіцяє сніг і невеликий мороз. — Якби ж то… Куди підемо? — Ти хотіла до ялинки. Ве
— Алло!.. Де я? У маршрутці. Додому їду. Ні-ні. Тільки додому! Що? Та ні, люба. Ні граминки. Чого язик заплітається? Тобі здалося. Тут мене так заплели… Ледь дихаю…— Алло! Вибач, люба. Відволікся трохи. Що? Кого вітав із «наступаючими»? Блондинку якусь. Її до мене притисли. Ну, як ти могла таке подумати! Вона на мене навіть і не дивиться. І з її оч
До редакції газети «Звягель» від жителів села Наталівки надійшли заперечення на публікацію М.Марусяка, вміщену в №50 від 09.12.2016 р. «Ув’язнений» під золотими куполами святині… або Про телепередачу, немічного діда, київську квартиру, танці на пшениці і справжніх п’яничок на селі» за підписом 53 мешканців с.Наталівка. У даному листі його автори з
АБО ПРО ТЕЛЕПЕРЕДАЧУ, НЕМІЧНОГО ДІДА, КИЇВСЬКУ КВАРТИРУ, ТАНЦІ НА ПШЕНИЦІ І СПРАВЖНІХ П’ЯНИЧОК НА СЕЛІДолі старих людей, часом, разюче схожі одна на одну — немічність, низка нажитих хвороб, неувага рідних, близьких, оточуючих…Щоправда, є і винятки. Але про них трохи пізніше.Позаторік, у листопаді, у «Звягелі», ми розповідали історію («Прокляття кол
Проводжаючи гостей, Андрій Кравчук (імена в матеріалі змінено), похитуючись, щиро тиснув усім руки. І припрошував:— Заходьте ще!Однокласник Дмитро Нагаєнко награно здивувався:— А в тебе що, ще намічається один день народження?Марина Мележ, з котрою також навчалися в одному класі, легенько штовхнула Нагаєнка в плече:— Відчепися від Андрійка! Він сьо
Останнім часом чимало точиться розмов щодо долі «будьонівського коня», залишки якого стирчать при в’їзді в Новоград із боку Рівного. Разом із тим оголошується конкурс «на кращий ескіз нового пам’ятника»…Агов! А чи на часі морочитися з пам’ятниками, коли в країні йде війна?Це — з морального боку. А з економічного — ліпше би так потурбувалися за вули
Оті взаємні погляди, якими раз-по-раз перекидалися Віра і Станіслав (імена в матеріалі змінено), не були випадковими. В них було щось більше…Так виснував Роман, сидячи за святковим столом. Ті обопільні позирки його дружини і сусіда впали в око машинально. Хоча, тут нічого дивного немає. Зазвичай, люди за столом розмовляють, при цьому, дивлячись одн
(Закінчення. Початок у №38, 39, 41 від 16, 23.09, 07.10.2016 р.)ВІКТОР ЗНОВУ ДИВУЄПід час перекусу Віктор поцікавивсь у Миколи:— А хто тобі цей столик показав?— Подруга моя.— У тебе є под-ру-у-гаааа?!— Еге. Галина зветься.— А дружина ж як?— Нормально. То наша обох подруга. — А-аа… Тоді це міняє ситуацію. А перець хто фарширував?— Я.— Сам?! Хм. Смач
(Продовження. Початок у №38, 39 від 16, 23.09.2016 р.)ЗНОВУ ТРІЩАТЬ КУЩІ…На дисплеї висвітилась одна риска. Значить, батарея ще не зовсім сіла, і Микола спитав у мобільного:— А чого ти погас у відповідальний момент? Чи ти також кабанів злякався?Мовчиш?Раптом у гущавині драпаштану гучно затріщало.Микола схопив відро-півторачку і гасанув у протилежни
Назар Лісовський (імена в матеріалі змінено) давно виношував ідею пограбувати місцевий ювелірний магазин. Щонайменше, винести з нього кілограм золотих виробів. Протягом тижня він стежив за розпорядком роботи цієї торгової точки, якою дорогою продавець повертається додому після закриття магазина.* * *Була п’ятниця. Зінаїда Петруненко, як завжди, о ш