- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Вранці вона його шпетила:— Що, голова бо-бо? Аякже! Де вчора був? Із ким тирлувався?— Лідо…— Приповз учора на карачках. Обнімається! Цілується!— З ким?— І з мамою також!— Твоєю?!— А чиєю ж?!— Оооооо…— Стогнеш? Так тобі й треба, Толичку!— Припини, Лідо.— І не подумаю! Що вчора жлуктив?— Шампанське.— І де?— У Назара Черешка був день народження. Ювіле
Сонце вже сховалося за червоною смугою небосхилу. З півночі прилетів холоднуватий вітерець. Листопад долічував свої останні деньки.Вечоріло.Петро накинув теплу безрукавку й вийшов надвір. Подихати свіжим повітрям.На дорозі побачив сусідів — Івана й Микиту. Між ними точився жвавий діалог. Очевидно, обговорювали останні політичні події. А подій тих щ
Дружина поїхала до дітей. А мені страх як захотілося кров’янки! Саме на базарі був. У м’ясному відділі.— Кров — мерзла, — попередила пишнотіла панянка, простягаючи мені пластикову «півторачку» зі свинячою кров’ю. Відтак додала:— Якщо сьогодні робитимете ковбасу, то, коли прийдете додому, покладіть пляшку у холодну воду. Хай трохи полежить у ній. По
Топчиновнику з КабмінуДивний сон приснився,Що нажив, трудивши спину,Вмить всього лишився.Служив владі парвеню,Крав і вмів ховати,Свої статки на ріднюЗумів записати:Тещі — фірму «Нафта-С»,Три нові квартири.«Майбах», «Бентлі», «Мерседес» —На кума зі Сквири.Внуку — наділ і альтанку,Пентхаус — на свата,Кошти, вклади в «Приватбанку» —На сестру і брата.З
У часи війни, експериментуЗМІ дають пораду:«Як обрати президентаЧи Верховну Раду?»Кого туди обирати —«Рівнійшого» з ряду…Бо люд хоче геть прогнатиЦю злодійську владу!Все скупляють чинохвати:Пресу, душі, жито…Аби знову осідлатиБюджетне «корито».Пруть рекламу із гульбою,В бігбордах, фейках — просто страх,На них: принцеса із косоюІ шулер… з вилами в р
Петро Моторний застав свою дружину з коханцем у ліжку.Скреготнувши зубами, несамовито рявкнув:— А це що за мать-анархія, твою дивізію?! Мовчати, ать-два!Голубки в ліжку і так мовчали. Бліді. Налякані. Особливо отой, гостролиций «донжуан» із тонкими рудими вусиками, голова якого схарапуджено визирала з-під ковдри.— Я там… А ти тут… А ви… — від люті
— Алло! Це лікар Знахерський?— Знахерський. Але з наголосом на останньому складі прізвища. Ясно?!— Звичайно. Дякую!— За що дякуєте?— За пораду.— Я ще нічого не радив.— А про наголос?— Що вас турбує?— Реклама.— Ви рекламний агент?— Хворий я. Тобто…— Це — мій профіль!— Але зараз стільки шарлатанів розвелося. Усі враз екстрасенсами поробилися. Той вод
Василь Муфрик повертався додому під чаркою. Щоправда, не коливався. Настрій був піднесений. Сьогодні з колегами після робочого дня невеличкий сабантуй влаштували. Був привід.Цього дня Василь Муфрик навмисне пішов іншою дорогою. Тою, де жила молода симпатична вдовичка Тамара. Впала вона йому в око і край!Прочинив хвіртку, зайшов на її обійстя.Аж рап
Юрій вибрав букет червоних троянд на свій смак і зауважив, що він — найкращий серед розмаїття квітів на цьому торговельному майданчику. Аромат чарував, п’янив.«Які ніжні! Які прекрасні! Марійці обов’язково сподобаються!» — зачудовано подумав парубок про свою наречену і поспішив розрахуватися з вертлявою бабкою.Старушенція, взявши гроші за квіти і,
— Свєтка?!— Людка?!— Жесть!— Не в’їхала!— Прикид у тебе класний!— В Турції була! В Анталії!— Жеееесть!— Знаєш, кого я там зустріла?— Кажи! Кажи! Кажи!— «А мнє ха-ра-шо с та-бооо-ю, Волоси пахнут вєс-ноо-ю, Нєжную і рад-нуу-ю, Абніму і за-це-лу-юууу…».— Невже самого Олега Винника??!— Ага!— Жеееесть, Людка!— Уявляєш, Свєтка…— Ну-ну!— Лежу в номері го