- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
— Це яблука?— Ні, апельсини.— Не схожі.— То чого питаєте?— По чім?— Там ціна є.— А чиїх будуть?— Не пойняв.— Яблука звідки?— Кіровоградські. Червонобокі! Красунчики, еге ж?— Без хімії?— Це ж — на-ші-і!— Тоді — кіло.— Беріть два! Одне яблуко зверху накину!— Два. Зверху.— Ух, хитрий……У мене — садок свій. Але минулого року врожай був слабенький. З ябл
Каса аеропорту.До неї — невеличка черга.Біля віконця стоїть (чимось схожий на Чарлі Чапліна) невеличкий, сухорлявенький чоловічок. У класичному чорному костюмі. В капелюсі. Під ним — рухливі оченята, кирпатенький ніс, невеличкі чорні вусики.Касирка безпардонно:— Куди летимо?— До Риму, — дискантом відказав інтелігент.— Мета поїздки?— Туризм.— Хм… Як
Знімається рекламний ролик.Симпатична, струнка білявка бере з тумбочки барвисту посудинку і, граційно прикладаючи її до свого курносого носика, лягає на широке, мов полігон, ліжко.І закохано шепоче:— Зараз ми з тобою усамітнимося… А потім…— Стоп-стоп-стоп! — нервово зупиняє зйомку режисер. — Не годиться, Алісо! Поза якась… А де — «ах…»? І взагалі.
Подружжя Лизанчуків зрештою полягало. В ліжко.Та не спиться.Арсен коротко прорік:— Подія!Настя повернула до нього голову:— Яка подія?— Так, «сам» же з візитом до нашого Звягеля нагрянув.— Подія.— До них іде, Настуню.— Йде, Арсенчику.— А ти, Настю…— Що?— Ну, за «тих» чи за «тих»?— За тих.— За «тих» — це яких?— За яких ти проти.— Да-ааа… І що вони до
Чоловік середніх років підійшов до юначки, котра стояла до нього спиною.— Вибач, сонечко! Як…Дівчина рвучко повернулася до незнайомця. Завзято жуючи жуйку, вигукнула:— «Сонечко»! Круто! Юльок!— Не зрозумів.— Юльок, кажу. Моє поганяло. Чьо нада? А, догнала. Клеїшся, мужик?«Мужик» зніяковів. Мимоволі заусміхався.Юначка такий жест виснувала по-своєму:
Лікар (розглядаючи коштовну каблучку на своїй руці):— То що, кажете, вас турбує?Пацієнтка (понуро):— Голова болить.— Спочатку перевіримо у вас тиск… Нормальний. Як у космонавта!— На тиск не скаржуся.— Тепер послухаємо. Роздягайтеся… Та-акс. Легені у вас чисті. То, що вас до мене привело?— Голова?— Чия голова?— Моя.Лікар уважно подивився на жінку в
— Привіт, Раєчко!— Привіт, дорогенька! Як твоє нічого?— Жах!— Ой, що трапилося, Мілено?!— Безсонна ніч, Раєчко.— Та кажи вже швидше чого!— Уявляєш. Лежу. Спала вже. Чую: хтось під боком почав підхрапувати. Думаю, глюки в мене чи що? Вадика ж удома немає. У відрядженні…— Ну-ну-ну!— Що — «ну»?! Ти не те подумала!— А що?— Нічого!.. Ну, значить, лежу.
— Дааааа-а, Миколо. Бізнес у нас не к бісу.— Що ти маєш на увазі, Петре?— Бізнес, кажу, у нас поганий.— Здивував.— Моя б воля…— І що?— Показав би їм, де раки зимують!— На хвіст солі їм насиплеш.— Уже сиплю.— Це ж як?— Можу і тебе навчити.— Чому?— Як з нечесними торгашами боротися.— Ану-ну!— Так ось, значить. Підходиш, наприклад, до продавця картопл
Почалося… Колись мама моєї дружини казала: «Теля ще хтозна де, а він уже з довбнею стоїть»… Я — про вибори. Оті… Туди… Що вже почалися… Тобто, вони почалися вже давно. Хоча, насправді, вони ніколи не припинялися. Диво — в іншому. Перед обідом ця придибенція трапилася. В неділю. Якраз після Водохреща. Дзвінок у двері. Відчиняю. Якийсь чолов’
Обговорення святкового столу традиційно почалося заздалегідь — за тижнів два до Нового року.— Отже, шановні колеги, поки наше начальство перебуває у відрядженні, то мусимо взяти на себе ініціативу й обговорити наступні заходи. А вони — не за горами. Тим більше, потрібно наперед замовити кафе, бо ще трішки — і святкуватимемо на вулиці, — розпочала м