- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
— Алло! Привіт, любий!— Привіт, моя мила!— Як себе почуваєш?— Дякую, добре! А ти?— Не дуже.— Що таке?!— Спала погано. Шия ниє.— Мабуть, не дуже вдало положення тіла вибрала на ліжку вночі. Дуже болить, мила?— Та ні.— Чим зараз займаєшся?— Лежу в ліжку. Ніжуся. Телевізор дивлюся. Сьогодні — вихідний. А ти, любий, що робиш?— Читаю. Газету.— На дивані
— Здоров, Іване!— І ти будь здоров, Петре! Як ся маєш?— Та…— Щось невесело.— Чого веселиться? Е-хе-хе-е.— Воно, Петре, тепер усім не той…— Ой, не кажи, Йване. Є таке...— А ти що, власне, хотів?— Та, думаю, зайду до доброго чоловіка.— Ну…— Всі знають, що ти — добра душа!— Ну…— Даааааааа…— То чого так важко?— Клопіт маю, Іване.— Який же?— Дорога з’їл
Проходжу повз двір Хапайчуків. Чую, Ганька курей кличе:— Тю-тю-тю-тю-тю! Ідіть мої хоро-о-ші! А ходіть-но до ме-е-не! Я вам пшенички насиплю! Я вам просика дам! Ходіть, мої лапульки! Тю-тю-тю…У неї їх — хмара! Ну, як не хмара, то із сотню набереться.Мене вздріла.— Здоров була, Лук’яно!— Здраствуй, Ганно! Вихованців своїх пестиш?— В смислі?— Кажу, п
Шановні наші слухачі! Раді вітати вас! І поспішаємо поділитися з вами новинами, що надійшли до нашої поштової скриньки останніми днями. Отже, в ефірі «Радіо звичайних новин»! ПОДІЇ В ЗОНІ АТО Російські «відпускники», які заблукали в степах Донбасу, на новорічно-різдвяні свята продовжували гатити по українських позиціях не тільки зі стрілецької,
З телеящика без нормиВлада нам зливає,Які Рада пшик-реформиНароду «клепає».Людей довели до слізЇх блоки, платформи,Що зварганили «Безвіз»Й міражі-реформи:…«В судах, школах і лікарні,В охоронців… й буцегарні…,З влади чинодрали — Все реформували!!! Про ілюзію багатуБрешуть людям вдвічі,Собі, спікерську зарплату,Збільшили… удвічі!Хто був у владі, —Ста
У Житомирі… Чекаю на рейсовий автобус. Туди-сюди снують люди. Різні...— Допоможіть на операцію! Серце в мене.— Куди, Васю! Заховай гаманець! Ти подивись на нього! Бугай! Серце… В мене також серце!.. Заховай гаманець, меценат!— Гаразд, Клавочко…Поряд мене, на лавці, повсідалися веселі молодики. Четверо. П’ють пиво з жерстяних банок. Один із хлопаків
Веду синочка свого зі школи.Раптом питає мене:— Мамо, а що оті літери на машині значать?— Як, що? — кажу. — То її номер.— Ні, — хитає головою моє чадо і тицяє пальчиком вище номера легковика. — Оті літери, що на лобовому склі написані?Мене аж льодом обдало. На задньому лобовому склі машини великими друкованими літерами напис: «ПТН ХЛО». А під ним —
Один молодий господар купив кобилу. За пристойні гроші. Уподобаної масті, ставну, добре навчену всяким сільськогосподарським роботам. Запили доброго могорича — як і личить у таких ситуаціях. Наостанок колишній господар кобили серйозно попередив покупця:— Ти, сину, добре слідкуй за нею, бо вона вміє штиря витягувати.— Ну й ви, дядьку, жартівник! — а
До зупинки придибав довготелесий молодик. Із трьома новими целофановими пакетами в руках. Хлопець заклопотано роззирається навколо. І не помічає, що люди, котрі чекають на автобус, з нього тихенько хихикають. Точніше, з його клунків, на двох з яких великими літерами красується напис «Партія регіонів».Не посміхався лише один років сорока-сорока п’ят
Я не про тих, що до нас із півночі закидають. Добре навчених, озброєних, екіпірованих…З тими все зрозуміло. Налетіли. Наробили шкоди. І п’ятами накивали.Це, звісно, якщо пощастить…Я про наших. Диверсантів. Доморощених.Ці шкодять безупинно. І повсюдно.Іду городньою межею до лісу. Душею відпочити.Коли, бачу, знайома інтелігентка попереду мене до пере