- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Їхні очі зустрілися мимоволі.Їх розділяли лише кілька метрів.Вона сиділа на лавці з того боку алеї, а він — з іншого.Парком сновигали відпочиваючі, просто перехожі, котрі скорочували шлях із одного мікрорайону міста в інший.Але цим двом байдуже було до тої людської суєти. Вони покрадьки зиркали один на одного. А потім якась невідома сила змусила їх
Щоразу, лягаючи на лівий бік спати, Петро Адамович Зубчик спочатку вимикав світло на бра, а затим кулаком підминав під голову подушку. Для зручного перебування голови під час сну.Та одного разу він промазав. І кулаком вліпив собі під око.Зранку із синцем мусив теліпати на роботу.Колеги відразу почали пере-шіптуватися. Чутки докотилися й до шефа.Той
Надворі — невеликий морозець. Кружляють пухнасті сніжинки. Літають сполохані голуби. Туди-сюди сновигають з торбами і сумками пішоходи, поспішаючи хто куди.У ці суєтні хвилини тротуаром центральної вулиці крокував місцевий житель, котрого звали Євграф. Ішов і про щось своє думав.Коли раптом його думки порушила юначка, котра несподівано, як та голуб
ПТИЦЯ В КОНДИЦІЇВ одній із місцевих газет Ніна надибала об’явку, в якій ішлося про продаж свійських гусей. Місцевий фермер «віддавав» птицю за низькою ціною.І тут у Ніни народилася ідея: а чого б не купити? Тим більше, новорічні свята наближаються. Але чому той дядько так задешево продає гусей? Це ж на тридцять відсотків нижче від базарної ціни. Мо
«Дорогі мої племінники! Одержала від вас листа і дуже тому пораділа, що хочете приїхати до мене на відпочинок. Приїжджайте, чекатиму з нетерпінням! Але ось вам номер моєї мобілки — під’їжджатимете до села, то дзвякнете, я вийду зустріти, бо вказівника на дорозі нема, зняли на брухт шукачі металу. Хоча покриття у нас таке, що спробуй додзвонитися. Т
Василь забув на ніч закрити гараж на замок. Уранці, як побачив, що ворота нещільно закриті, то мало не зомлів.Кинувся в середину і — відлягло. Машина стояла на місці.— Ху-х! — полегшено видихнув.Але для повного заспокоєння обдивився стелажі гаража. Ніби все на місці.Вийшов з гаража. Хотів його зачинити. Та стало щось неспокійно на душі. Таки чогось
До установи зайшов дідок. Зросту невисокого, охайно зодягнений, ось тільки шапка в нього на голові якась чудернацька. Підійшов старий до столика. Сів на стілець і втомлено видихнув: — Хух, припхався! Здраствуйте! — Здраствуйте! — холоднувато відказала пишна, мов пампушка, працівниця закладу, котра сиділа за комп’ютером. Потім вона сердито зауваж
Відбулися! Чергові вибори!Тобто, ще підраховують. Депутатів. Ідентифікують. Бо, хто його знає…Але ж у нас існує традиція! Поки «підрахувальники» підраховують, то кандидати на високі папахи коаліцію клепають.Поки до ЦВК з усіх неповторно-мальовничих українських куточків стікалася інформація про результати виборчих перегонів, то головні її фігуранти
— Кусаються.— Ціни?— Собаки. І ціни також.— А собаки чиї?— Не знаю. Морда в неї була гидка. Якась порепана, заслинена. Заслинена…— А чого ви так на мене дивитеся?— Когось ви мені нагадуєте. Ось за палець ухопив, поганець!— Собака?— Так про нього ж торочу!— У рота сунули?— Кого?— Пальця свого.— Кому?— Собаці.— У собаки рота немає. В неї — паща. І не
На зупинку притьопала бабуся. З трьома здоровенними сумками.Сіла на лавку. Підтягла під шиєю ріжки теплої зеленої хустки. Відтак, зиркнувши на дорогу, поцікавилась у тричі молодшої за себе сусідки по лавці:— «Чотвурки» не було?Та не втямила:— Кого-кого?— «Чотвурки». Автобуса.— «Четвірки» чи що?— Так її ж.— Не знаю. Я недавно підійшла.— А «труйка» й