- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Вихідними вирішив пройтися «смолківською» лісосмугою.Йду, вдихаю запахи хвої, свіжість ставкової води. Точніше, трьох ставків, що праворуч від мене. Створив ці водоймища, які течуть каскадом, грецький генерал Патаракі ще в кінці ХІХ століття. Був маєток, було господарство, обсаджене липами, кленами, дубами. Та недовго те господарство проіснувало. П
Наробившись від душі, Кривий, з кашлем дихав,В санаторій «Дениші» Дід-вдівець поїхав.Покоївка білолицяЛіжко заправляє,Лікар, звісно, як годиться,Ліки призначає:— На Ваш тиск, радикуліт,Скелет, старі раниПриписав озокерит,Масаж, радон-ванни.Лікування в один турХвороби здолає,Що із платних процедурВетеран бажає?Дід примружив око, чхнув,Глянув на сест
Кажуть, як човен назвеш — так він і попливе. Але прізвище, як і Батьківщину, не обирають: яке дали тобі батьки або ж коханий у заміжжі — таке й маєш. Звісно, якщо вже зовсім не хочеться бути кимось на кшталт Червонопика, Тягнирядно або ж Вирвикишка, то можна звернутися у відповідні служби за «помилуванням», змінивши прізвище на щось краще.Втім, сер
З насіння виросло хтозна-що.Людмила Прокопівна ніби за всіма законами городництва і сіяла, і прополювала, і поливала, і балкон провітрювала. Одне слово, леліяла-доглядала той овоч, а воно росте-женеться! І щось не те, на що сподівалася.Коли ж несила стало терпіти, — схопилася за мобільний телефон.— Алло! Насіннєвий магазин?— Так, слухаємо вас.Людми
«Доброго дня, шановний Кашпір Чумний!Пише Вам Марфа Заблукана. Я переїхала жити на іншу вулицю. І що бачу? А те, що мої нові сусідки ворогують між собою. Одна одну називають відьмами. Жах!Шановний Кашпір Чумний! Ви — відомий екстрасенс. Питання: кого мені більше боятися — ту, з котрою я рідко зустрічаюся і вітаюся, чи ту, котра з мого дому не вилаз
Едуард плаває в басейні. Кроль, брас... На спині погріб. Не поспішаючи — хлюп-хлюп…Коли раптом йому в голову хвиля вдарила. Потім — друга. І якісь дивні звуки.Едуард перекинувся на живіт. Подививсь уперед і ледь водою не захлинувся. На нього пливли два буйки! Сині! Масивні!Наближалися вони швидко. Щоб уникнути зіткнення із водним об’єктом, Едуард (
— Кгм… Алло! Здрастуйте! Ви мене чуєте? — Чую. А ви хто, власне? — Толян Цурило. — Який Цурило? — Коротше, я на стовпі ваше оголошення прочитав. Номер мобільного. Вівчарка у вас пропадала? — А ви її знайшли? — А ви справді дасте дві тисячі премії тому, хто її знайде? — Винагороди. — Ну-ну. То дасте? — Я слова свого дотримуюсь. — Ясненько.
— О! Лариса! Привіт! Сто літ тебе не бачила! Як ти?— Немає чим, Настю, хвалитися.— Весна ж надворі!— Не всім вона красна.— Щось трапилося?— Та ні. Просто нічого нового.— А як Іван твій?— Не кує, не меле. Як завше сама воза тягну.— Так і я, Ларисочко. Таке наше жіноче се ля ві.— Ну, а твій Петро як?— Вилежує лежні на дивані. Знайомі букви вишукує в
Баба Клава підняла слухавку стаціонарного телефону і набрала номер. — Ну-у-у? — протягнув чоловічий голос на другому кінці зв’язку. — А куди я попала? — А хто вам треба? — Зіна. — Нема тут Зіни! От! — Не кладіть трубку! Це баба Клава. — І що вам треба серед ночі? — Знаєте, в мене нєрви, а він уже п’ятий день кричить, як на пуп. Спати не дає
— Алло! Здрастуйте! — Доброго дня! — Це рекламний відділ? — Так. — Ви мені і треба! — Слухаю вас. — Я об’явлєніє давала. Що продаю породистого собаку. — І що? — А те, що я написала, що продаю «кабєля», а ви написали, що «кобеля». — Правильно! — Поясніть. Не поняла. — Виходило, ви продавали кабеля. А кабель — це той, що в землі. — Землян