- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Відірвавшись од космічної карти, Іван Васильович зиркнув на двері кімнати, в якій ніжилася в ліжку його дружина Елеонора, і набрав заповітний номер. Після нетривалих довгих гудків почувся милозвучний жіночий голос: — Агенція з міжпланетної нерухомості! — Доброго дня! — Здрастуйте! Як вас іменувати? — Я хочу інкогніто. — У нас інструкція. — І
Не один день і не одну ніч шукали Яніка. Поїхав з дому — наче крізь землю провалився!А потім поповзли чутки, що його то там бачили, то там…Шукали «там і там», але не знайшли. Пропав чоловік — і край.Аж раптом надійшла трепетна звістка: Янік знайшовся! Аж на Кубані вигулькнув!І слова зажадав! І зібралися охочі його послухати. І почалося...— Шановний
Якось одного дня земляни прокинулись… на іншій планеті. Мудрагелії.А там таке твориться!..Туди не йди! Там не стій! Те не говори!..Колоною не можна їздити. Не більше п’яти авто. Тому «п’ятий» на задньому склі свого легковика наклеює попередження для даішників, що він справді «п’ятий». А якщо за ним причепився «шостий», то він, «п’ятий», не винен.«Ш
— Сержант Петренко!— Слухаю, пане.— Сержант Петренко!— Та ж слухаю!— Порушуєте порядок, шановна!— Який же, любчику?!— Сержант Петренко!— Та чула! То який, питаю…— У шоломах ходити заборонено!— Справді?!— Так точно! Це не відповідає вимогам і нормам!— Так ніби вже можна ходити.— Такого наказу не маю!— От халепа!— Ось вам і халепа! Тож, я мушу…— Пане
Народ «заніс» мене в салон автобуса і припечатав до кабіни водія.Вище своєї голови читаю: «Місць для сидінь — 15. Пасажировмісність — 35».«Пасажировмісність» одразу у мене асоціюється із «оселедцевмісністю».Цікаво, скільки нас «пасажировмістилося» в цьому салоні? 50? 60? 70?..» Таке враження, ніби автобуси три дні не ходили.Читаю поряд: «Местов у н
Василь Мушка звечора почав збиратися на полювання. Марія, спостерігаючи, як чоловік ретельно готується на свої лови, дорікнула: — Хо-одить! Хо-одить! Хоч би одного зайця приніс! — Принесу, — пробурмотів Василь, вкладаючи речі в рюкзак. — Коли принесеш? — Завтра. Марія реготнула. — Дивися, хоч кота не принеси! Замість зайця! — Маріє! Вгамуйс
Ніна Павлівна увімкнула пилосос, а він, трохи погиркавши, заглох.— От халепа! І що тепер? Віником мести? Е-хе-е, треба йти до сусіда.Відкрила вхідні двері. Заклинив замок.У Ніни Павлівни почали здавати нерви:— Ні, це вже не халепа! Це — чортибатька-що!А поряд:— Ня-а-ав!— А, це ти, моя лапочко! Зараз нагодую.Ніна Павлівна ступила до тумбочки. Десь т
Вихідними вирішив пройтися «смолківською» лісосмугою.Йду, вдихаю запахи хвої, свіжість ставкової води. Точніше, трьох ставків, що праворуч від мене. Створив ці водоймища, які течуть каскадом, грецький генерал Патаракі ще в кінці ХІХ століття. Був маєток, було господарство, обсаджене липами, кленами, дубами. Та недовго те господарство проіснувало. П
Наробившись від душі, Кривий, з кашлем дихав,В санаторій «Дениші» Дід-вдівець поїхав.Покоївка білолицяЛіжко заправляє,Лікар, звісно, як годиться,Ліки призначає:— На Ваш тиск, радикуліт,Скелет, старі раниПриписав озокерит,Масаж, радон-ванни.Лікування в один турХвороби здолає,Що із платних процедурВетеран бажає?Дід примружив око, чхнув,Глянув на сест
Кажуть, як човен назвеш — так він і попливе. Але прізвище, як і Батьківщину, не обирають: яке дали тобі батьки або ж коханий у заміжжі — таке й маєш. Звісно, якщо вже зовсім не хочеться бути кимось на кшталт Червонопика, Тягнирядно або ж Вирвикишка, то можна звернутися у відповідні служби за «помилуванням», змінивши прізвище на щось краще.Втім, сер