- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Петро кілька хвилин остовпіло дивився на стіл. А відтак, полотніючи, вголос проказав: — Оце ж щойно поклав. Ковбасу. На бутерброд. До чаю. Чайку. До кухні зачалапкав Баська. Петрові очі поширшали. Рявкнув до котяри: — Де?! Кіт говорити не вмів. Мову людську, може, й розумів. Однак робив вигляд, що це його не стосується. Сів собі у порозі й обл
Марія ошелешила чоловіка: — Павлику, не прийшов останній автобус. Ночуватиму в матері. Тобі треба подоїти корову. Того аж пересмикнуло: — Я ж ніколи не доїв корову! — Не святі горщики ліплять. Помиєш їй вим’я теплою водичкою. Витреш рушником. Зробиш масаж… Ну, ти ж бачив, як я робила. — Все одно я ніколи не доїв. А вона може перечекати? — Не
Стою на зупинці. Чекаю на автобус.Дивлюся на годинник. Думаю: «Прийде автобус за графіком чи як завжди?»Прийшла опецькувата, розпатлана жінка. З хлопчаком. Обидва жують чебуреки. Так апетитно чмакають, ніби три дні не їли.На запах чебуречного фаршу, з боку гастроному, причалапкав чималий чорно-білий котяра.Дама з чебуреком, побачивши тварину, здиво
— Пане лейтенанте! Путін, мурло, територію анексував!— Тихо, тихо, Голобородько! «Мурло» відкинь зразу!— Ну, покидьок, недоносок!— Ша!!! Це — скандал!— Скандал, пане лейтенанте, вже трапився. Ліквідувати його треба.— Та ви що??!— Я маю на увазі скандал.— Все одно, це не моя компетенція.— А чия?— Треба йти вище!— До прокурора?— Ще вище!— Так, ви мен
У переповнений автобус протиснувся молодик і всівся на сидінні поряд із водієм.Кондуктор миттю відреагувала:— Пасажир! Ви сіли на службове місце!Той у відповідь енергійно зажестикулював руками.А та:— Німий чи що?— Найн, найн.— А, балакучий. Кажу, тут сідати не можна. Службове місце. Дійшло?А той:— Нихт ферштеєн.— Турок чи що?— Герман.— «Герман»? Ні
Тротуаром батько веде за руку 4-річного сина.Той канючить:— Тату! Купи машину-у!— Яку?— Оту, що я показував.— Вона дорога.— Ум-у-ууу. Ну, купи-и!— Іншим разом.— Чого?— В мене зараз стільки грошей немає.— Є! Я Знаю!— Ну, трохи є, — зізнається батько. — Але мені ще треба зі знайомими дядьками постояти, побалакати.Малий нащадок закопилив губу:— Знаю я
— Привіт!— Привіт!— Як справи?— Нормально.— А Микола як?— Слава Богу. На роботі.— Що робиш?— У ванні лежу.— Класно тобі! На базарі була?— Була.— Що добренького купила?— Та таке: редьки, огірків, помідор. Ще риби свіжої.— Я теж була на базарі. З Іваном. Блузку собі купила. Іванові — сандалі. Нінку бачила. Оту видру. Навіть не привіталася. А я роботу
— Можна до вас?— Будь ласка!— Дякую! Здрастуйте!— Доброго дня! Чим можу допомогти?— Ви Олімпіада Бурда?— Так і є!— П’ю я.— Лікувати — мій профіль. Давно вживаєте?— Скільки себе пам’ятаю. То ви лікуєте таке діло?— Звичайно! Я ж — екстрасенс! Рушник для ритуалу взяли?— О, так-так!— А гроші не забули?— Ще є…— І хлібину прихопили?— Півбуханки.— Хм… Нех
— Алло! Електрики? — Що трапилося? — Провід обірвало. На стовпі. Лежить на дорозі. Горить. Чи світиться. А люди ходять... — Нікого не вбило? — Здається, ні. — Адреса. — Вулиця Весела. * * * — Алло!Де ваші електрики? — А ви хто? — Петро Підпорка. — І що ви хочете? — Провід на дорозі лежить. — Чий? — Ваш. — Ми не губили. А багато? — М
— Галю, ти?!— Я, мамо.— Чого телефону не береш?! Дзвоню, дзвоню!..— Була надворі. Забула взяти із собою. Мобілку. А що за крики? Що горить? Що трапилося?— А ти не знаєш?— А що я маю знати?— Так у Березняках же когось підстрелили! Чи щось…— Та, наче, все тихо, мамо. І полювання давно закінчилося.— Ти хоч, доню, правду кажеш? У вас усі живі-здорові?—